про прем'єру Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра
Висловлюю величезну подяку колективу Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра за професіоналізм і людський підхід, неймовірну і оперативну формальну підтримку, яка дозволила мені відвідати місто Київ. А саме керівниці відділу маркетингу Ганні Бешкенадзе та художній керівниці Театру на лівому березі Дніпра Олесі Жураківській.
Сцена з вистави «З цією виставою щось не так». Фото: Анастасія Мантач
Ідея відвідати Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра у Києві виникла після перегляду однієї з їхніх вистав на фестивалі в польському Білостоці, яка ніколи не йшла в рідному театрі українських артистів. Це була експериментальна постановка "HA*L*T" (реж. Тамара Трунова), сюжет якої розгортається навколо початку війни прямо під час репетиції ще одного, «класичного» Гамлета, вірного оригінальній п’єсі Вільяма Шекспіра. У Театрі на лівому березі Дніпра його не показали, хоча прем’єра була запланована на 2022 рік. У "HA*L*T" йдеться передусім про внутрішню кризу, спричинену шоком артистів від російського вторгнення, про комунікаційний шум і спроби знайти вирішення актуальної проблеми «бути чи не бути» – чи відбудеться прем’єра «Гамлета» зовсім в інших, воєнних умовах, чи, зрештою, ні. Хоча оригінал (який також мала поставити Тамара Трунова) не побачив світ, інші прем’єри відбуваються на сцені київського театру незважаючи на війну.
25 листопада 2023 року ця сцена додала до свого репертуару постановку «З цією виставою щось не так» ("The Play That Goes Wrong"), прем’єру якої трупа перед цим показала на сцені ризького театру Dailes 28-29 липня 2022 року. Українська адаптація відомої британської комедії-франшизи створена у співпраці з лондонським театром Mischief і ризьким Dailes Theatre під керівництвом Емі Мілбурн. Ключовою особливістю вистави «З цією виставою щось не так» є те, що вся сценічна концепція — включно з костюмами, декораціями, репліками акторів, тобто кожною найменшою деталлю — залишається абсолютно ідентичною для кожної окремої сцени згідно з правилами ліцензування. Однак мова може змінюватися залежно від країни, у якій проходить вистава. У цьому спектаклі контексту класичного британського детективу надали особливого характеру не лише влучна комедійна гра, а й текст українською мовою.
Сцена з вистави «З цією виставою щось не так». Фото: Анастасія Мантач
Для Театру на лівому березі Дніпра прем'єра «З цією виставою щось не так» має велике значення. Вона є відповіддю на необхідність комедійних вистав на українських сценах. У його контексті доречно звернути увагу на кілька важливих факторів. Хоча умови воєнного стану в Україні змушують театри говорити з глядачем про актуальні події, вони жодним чином не є перешкодою для їх нормального функціонування та виконання основної ролі театру як інституції. Завданням українського театру й надалі залишається виховання глядача з соціальної, політичної, культурної та інтелектуальної точки зору. Однак розширення спектру репертуарної пропозиції в бік комедії свідчить не про те, що завдання ігнорується, а про те, що театр намагається підтримати власний народ та дозволити йому не думати про жахливі події, які відбуваються в його країні на певний період часу. Поява подібних легковажних театральних постановок є, в тому числі, доказом того, що українські театри здатні створювати абсолютно різноманітні вистави навіть у морально та фізично незвичних і складних умовах.
У центрі вистави «З цією виставою щось не так» - типовий британський детектив: у будинку сталося вбивство, яке згодом розслідує поліцейський інспектор. Водночас ці події становлять кістяк драматичного тексту, який намагається поставити ще не зовсім підготовлений ансамбль Корнлі. Таким чином глядач опиняється в центрі «театру в театрі». Фактично вистава починається вже тоді, коли глядачі шукають свої місця і вимикають мобільні телефони, але їх раптово переривають кілька акторів і технічний персонал: вони, мовляв, шукають якогось собаку і запитують у глядачів, чи вони його випадково не бачили. У цей момент стає важко зрозуміти, чи це вже частина шоу, чи щось дійсно сталося і чийсь собака справді пропав. Постійне створення відчуття невизначеності є, власне, основним трюком цієї вистави.
Сцена з вистави «З цією виставою щось не так». Фото: Анастасія Мантач
Проте це театралізоване дійство далеко не лише про собаку. Про це швидко забувають, коли з’ясовується, що в будинку сталося вбивство. Однак наполегливі спроби з’ясувати, хто вбивця, далеко не єдина проблема. Відповідь на питання: «Що не так з цією виставою?» глядачі отримують практично відразу – не так абсолютно все. Таку перебільшену і максимально невдалу акторську гру, як у трупи Корнлі, мабуть, важко було б знайти навіть у найгіршому аматорському театрі у світі.
Але в моменти, коли ми абстрагуємося від «театру в театрі», приходить усвідомлення, що це актори київського театру зображують жахливі виконання акторів з Корнлі. Наскільки важко професійній трупі настільки погано грати, що ти, як глядач, віриш всім без винятку нещастям, які відбуваються на сцені? Вишенькою на торті вистави «З цією виставою щось не так» (яка скоріше нагадує небезпечно нахилену купу збитих вершків і безе) є те, що акторський склад Театру на лівому березі Дніпра фактично справляється з подвійним завданням. Не тільки грати погано, тобто грати некомпетентних акторів театру Корнлі, а й втілювати персонажів із детективних рамок, де все ще йдеться про вбивство (про яке ви точно забудете х разів під час вистави).
Ця постановка – чудовий тест на концентрацію уваги, і не тільки для глядачів. Все відбувається в дуже швидкому темпі, включаючи спроби трупи Корнлі за будь-яку ціну врятувати прем’єру незважаючи на всі невдачі – навіть якщо втрачено реквізит, підлога провалилася і сценічний текст забутий – гарна розминка для акторської імпровізації. Актори навіть час від часу грають ролі відсутніх меблів із заслуговуючим на увагу протиріччям «репліка/рух», коли актор говорить про одне, а робить або виконує щось зовсім інше. Це підвищений і гіперболізований театральний маневр, який не тільки розмиває увагу глядачів, але й створює досить небезпечні ситуації на сцені, які стають справжнім випробуванням для колективу.
Сцена з вистави «З цією виставою щось не так». Фото: Анастасія Мантач
Декорація тут, по суті, виступає як самостійний персонаж, що свідчить про обмежений бюджет ансамблю Корнлі, про який режисер, тобто актор, що грає британського режисера, говорить на початку вистави. Хоча він і актор у власній вистави, роль провідника хаосом, що відбувається на сцені, а точніше головного «супроводжувача» історії, йому не дуже вдається. Він все псує своєю нервозністю і злістю через невдалу прем'єру. Важко зорієнтуватися в процесі, коли технічна співробітниця театру раптово починає грати чужу роль і повністю насолоджується повним сценічним непорозумінням, і декілька коротших сцен повторюються знову і знову, перш ніж один з акторів згадає наступну репліку. Важко зрозуміти, які репліки оригінальні, а які акторська імпровізація – коли актори йдуть за сценарієм, а коли просто намагаються врятувати прем’єру. Отже, не лише її, а й їхні життя – адже реквізит і сценографія потроху починають жити свохм життям і стають небезпечними для оточення.
Такі речі, як раптові порушення логіки сюжету чи текстові плутанини, коли репліки раптово звучать зовсім не по порядку, змушують глядача включити власну уяву та поглянути на виставу зовсім по-іншому. У певний момент нікого не хвилює, хто насправді вбив одного з героїв, але чи вб’є когось із акторів несподіваний збій електрики. Драматичний сюжет перестає бути зрозумілим під час другої дії, коли раптом відбувається кілька сцен, які втрачають сенс і разом створюють враження, що всі сторінки сценарію переплутані й вистава почата з нуля. Українську екранізацію британської франшизи "The Play That Goes Wrong", мабуть, можна вважати вдалою завдяки тому, що виставу дійсно зіграли до кінця і без жертв. Навіть наприкінці глядачі достеменно не знають, чи всі сцени та репліки справді відбувалися за сценарієм, чи труднощі зустрілися особисто акторам Театру на лівому березі Дніпра, але останній постріл вистави – в прямому і переносному значенні – відігрався ніби як по маслу.
Наталя Міхаліна Скаринка
Переклад Марії Жданюк